Протез, зроблений з прикріплених до золотої пластини людських зубів, призначався для нижньої щелепи і служив своєму власнику досить довго.
Дослідники з Пізанського університету виявили в місті Лукка незвичайну знахідку: зубний протез для нижньої щелепи, що відноситься до Середніх віків.
Протез складається з металевої смужки і людських зубів, його платівка зроблена в основному з золота, але використовувалися також срібло і мідь, яка надала йому зеленуватий відтінок. У протез були вставлені п'ять зубів, різців і іклів, кожен з яких кріпився до пластини двома невеликими золотими штирями. Всі зуби належали різним людям, у яких їх забрали після смерті. Аналіз зубного каменю показав, що ним користувалися досить довго.
Як було сказано вище, протез знайшли в Лукці, в церкві Сан-Франческо, в усипальниці сім'ї Гуініджі, банкірів і торговців, які керували містом з 1392 до 1429 р. Про церкву відомо, що її побудували в XIV столітті, протез же датувати складніше. Він або відноситься до того ж часу, що і храм, або його поклали в могилу потім, але точно не раніше початку XVII ст. Більш детально знахідка описана в журналі Clinical Implant Dentistry and Related Research.
При всій незвичності знайденого артефакту не варто забувати, що взагалі-то стоматологічній практиці, включаючи звірення і пломбування, багато років - як мінімум 9 тисяч. Якщо говорити саме про протези, то перші спроби створити протез з декількох зубів зробили єгиптяни близько 3,5 тисяч років тому. Єгипетські протези були дуже простої конструкції. Зуби і сусідні з ними сверлили, а потім скріплювали золотим або срібним дротом. Іноді використовували зуби від донорів. Неясно тільки, чи робилося протезування за життя, чи після смерті, щоб надати небіжчику «благопристойний» вигляд.
У Європі найдавніші протези датуються VII сторіччям до н. е., їх виготовляли етруски та римляни. У XV столітті протези стають все більше схожими на сучасні. Їх починають робити з кісток тварин, але і людські зуби теж як і раніше використовуються. У середньовіччі зуби померлих стають однією зі статей доходу гробокопачів, а бідняки продавали свої власні зуби. Протези не дуже красиво виглядали, а крім того, погано трималися, тому їх довелося якось прикріплювати до решти зубів «пацієнта».
Іншою проблемою було те, що вставні зуби жили недовго: вони швидко починали псуватися і гнити, що, звичайно, теж не додавало краси власнику. Цю неприємність навчилися виправляти тільки на початку XVIII століття, коли почали робити протези з порцеляни.
За матеріалами Ancient Origins.