На пізніх етапах формування планети астероїди ймовірно стикалися з Венерою на більш високій швидкості.
Венера одночасно схожа і не схожа на свою «сестру» Землю. У планет приблизно однакова щільність і порівнянна маса, але якщо Земля стала затишною гаванню для життя в Сонячній системі, то на Венері утворився справжній «філіал пекла». Причин цьому може бути багато, але, як розповіли планетологи з Південно-Західного дослідницького інституту на конференції Американського геофізичного союзу, одна з них ― це різна швидкість, з якою астероїди стикалися з планетами на ранніх етапах їх формування.
Дослідники моделювали динаміку зіткнень планетезималей ― порівняно невеликих кам'яних тіл на орбіті молодого Сонця ― з планетами, що тільки-но сформувалися. І такі розрахунки показують, що в період 4,5 - 4,0 млрд років тому кожне четверте зіткнення астероїдів з Венерою було на швидкості понад 30 км/с. Тоді як для Землі лише кожне десяте зіткнення могло бути на такій високій швидкості.
Чим більше швидкість астероїда, тим більше енергії виділиться при його зіткненні з планетою. Падіння досить великого тіла може повністю розплавити мантію планети, через що її еволюція згорне куди-небудь убік від формування умов, що сприяють розвитку життя. Наприклад, не запуститься процес тектонічного руху плит або первинну атмосферу цілком здує з планети, а її місце займуть не дуже «доброзичливі» для життя гази, що виділилися з розплавленої мантії.
Втім, все більше досліджень вказують на те, що шанси у життя зародитися на Венері якщо і були, то дуже маленькі. Наприклад, нещодавно в Nature була стаття, в якій описувалася рання еволюція атмосфери планети. Згідно з запропонованою вченими кліматичної моделі, поверхня Венери ніколи не остигала настільки, щоб на ній могла сконденсуватися вода і утворилися моря і океани. Головним «винуватцем» тоді призначили Сонце ― орбіта Венери знаходиться ближче до нього, і тому планета отримує від нього більше енергії. Хоча, як ми бачимо, метеоритний «підігрів» теж цілком міг мати місце.