Еволюція нагородила історичних вегетаріанців генами, які заповнюють нестачу омега-кислот у їжі.
Рослинна і тваринна їжа відрізняються за складом поживних речовин та їх пропорцією: чогось більше буде в м'ясі, а чогось - в овочах, крупах тощо. Очевидно, якщо ви дотримуєтеся вегетаріанства, то раціон потрібно формувати з розумом, щоб по можливості заповнити нестачу якихось речовин, які є в м'ясній їжі і яких у більшості рослинних продуктів дуже мало. (Те ж саме стосується і тих, хто воліє м'ясо - про те, що його необхідно поєднувати з овочами і фруктами, написана маса спеціальної літератури.) Однак існують етноси, які в силу релігійно-історичних причин багато сотень років дотримувалися вегетаріанства, будучи змушені обходитися тим, що є під боком. Їм пристосуватися до особливостей раціону допоміг природний відбір.
Генетики з Корнельського університету вирішили дізнатися, як серед людей розподіляються варіанти генів FADS1 і FADS2. Вони потрібні для синтезу відомих поліненасичених жирних кислот (ПНЖК), які також називають омега-3 і омега-6. Вважається, що ПНЖК запобігають серцево-судинним хворобам, а також відіграють важливу роль у розвитку та функціонуванні нервової системи. Хоча зазвичай кажуть, що омега-кислоти незамінні і в організмі синтезуватися не можуть, тим не менш, ферменти, кодовані FADS1 і FADS2, якраз і займаються тим, що створюють молекули ПНЖК з більш простих попередників. Втім, тут варто уточнити, що під «більш простими попередниками» маються на увазі досить довгі молекули ненасичених жирних кислот, які надходять з їжею і які потім модифікуються ферментами: наприклад, арахідонова кислота, одна з омега-6, виходить при обробці лінольової кислоти, яку потрібно з чимось з'їсти. Можна було б припустити, що більш ефективні і менш ефективні варіанти (алелі) генів FADS1 і FADS2 будуть присутні в різних етносах відповідно до того, чим ці конкретні люди харчувалися протягом всієї своєї історії.
Дійсно, у статті в Molecular Biology and Evolution Томас Бренна (J. Thomas Brenna) і його колеги пишуть, що найбільш активні - «вегетаріанські» - варіанти FADS1 і FADS2 можна зустріти в геномі у 70% жителів Південної Азії (до якої належить півострів Індостан), у 53% африканців, 29% населення Східної Азії (Китаю, Японія, Таїланд тощо), і тільки у 17% європейців і 18% американців (під американцями тут розуміються, природно, не індіанці, а нащадки європейських колонізаторів). Зазначимо, що генетичні дослідження підкріпили результатами біохімічних аналізів - наприклад, у тих, у кого обидва варіанти гена FADS2, батьківськи і материнський, були «вегетаріанськими», співвідношення між арахідоновою кислотою і лінольовою, з якої потім і виходить арахідонова, було на 31% вище на користь арахідонової. Робота еволюції була особливо помітна при порівнянні геномів індійців з геномами гренландських інуїтів - у останніх з FADS2 зникла послідовність довжиною в 22 генетичні «букви» (тобто в 22 нуклеотиди), так що ген робився неактивним. Основу раціону жителів Гренландії з давніх часів становить морська риба, яка дуже багата омега-кислотами, так що додаткові ПНЖК, синтезовані в організмі, їм просто не потрібні, і можливо навіть, що надлишок їх був би для інуїтів взагалі шкідливий.
Що ж до індусів і азіатів, то вони, харчуючись переважно рослинною їжею, повинні були якось заповнювати нестачу поліненасичених жирних кислот, і тому в ході природного відбору перевагу в місцевих популяціях отримували ті особини, у яких в генах виявлялися «вегетаріанські» мутації. У шимпанзе і орангутанів таких варіантів генів, що відповідають за синтез ПНЖК немає, але зате вони є у неандертальців і денисівських людей, і, ймовірно, саме від них вони потрапили до безпосередніх предків сучасних Homo sapiens, у яких з часом стали домінувати у вегетаріанських популяціях.