Одна з головних причин жіночого безпліддя, синдром полікістозних яєчників, переходить від матерів до дочок через безлад у статевих гормонах.
Синдром полікістозних яєчників (або просто полікістоз яєчників) вважається однією з головних причин безпліддя; крім того, жінки з полікістозом ризикують отримати розлад обміну речовин, аж до діабету другого типу.
Вся справа полягає в засмученій гормональній системі: при полікістозі погано працюють яєчники, підшлункова залоза, кора надниркових, словом, чи не всі залози організму.
Притому незважаючи на те, що полікістоз зустрічається порівняно часто (їм хворіють близько 10% жінок по всьому світу), притому, що його давно і активно вивчають, досі не зовсім зрозуміло, з чого він починається і які фактори є визначальними, генетичні або позагенетичні.
З одного боку, ми знаємо, що полікістозному синдрому властива спадковість: якщо він трапився в однієї з сестер, то в іншої він трапиться щонайменше з 20-відсотковою ймовірністю; а якщо сестри до того ж близнюки, то ймовірність ця стає ще більшою.
З іншого боку, відомо, що велику роль відіграє те, що відбувалося з дівчинкою під час внутрішньоутробного розвитку: якщо дівчинка народилася у матері, схильної до полікістозу, то і у самої дівчинки він може з'явитися в майбутньому, і справа тут може бути не стільки в генах, скільки в материнському гормональному тлі. У жінок з полікістозом підвищена концентрація тестостерону, а досліди на тваринах говорять про те, що якщо під час вагітності плоду доводиться витримувати занадто багато тестостерону, то в майбутньому у нього виникнуть симптоми полікістоза.
Намагаючись розшифрувати механізм виникнення полікістозного синдрому, дослідники з Національного інституту здоров'я і медичних досліджень (INSEM) у Франції вирішили уважніше вивчити, що відбувається при цьому з статевими гормонами. Зокрема, було вирішено зосередитися на так званому антимюллерівському гормоні (АМГ).
Антимюллерівський гормон синтезують яєчники, точніше, спеціальні клітинні мішечки-фолікули в складі яєчника. При полікістозі таких фолікулів з'являється занадто багато, відповідно, у жінки стає занадто багато і антимюллерівського гормону. Раніше Паоло Джакобіні (Paolo Giacobini) і його колеги показали, що цей гормон діє на певні нейрони головного мозку, які керують виділенням з гіпофізу іншого гормону, що лютеінізує.
У здорових жінок хвиля лютеінізуючого гормону стимулює овуляцію. Але при синдромі полікістозних яєчників лютеінізуючого гормону стає багато завжди, через що овуляція поступово стає рідкісною і нерегулярною, і підвищується рівень тестостерону. І якщо жінка з полікістозним розладом завагітніє, то і на її плід теж буде діяти висока концентрація лютеінізуючого гормону.
У новій роботі дослідники спочатку порівняли рівень антимюллерівського гормону в крові у вагітних жінок з полікістозом і без нього. У нормі АМГ під час вагітності має ставати менше, тому що овуляція не потрібна і яєчники відпочивають. Але при полікістозному синдромі рівень АМГ залишався в кілька разів вищим порівняно з жінками без полікістозу.
Після цього перейшли до експериментів з мишами. Самкам-матерям на пізніх стадіях вагітності вводили антимюллерівський гормон, як наслідок, у самок-дитинчат з'являлися симптоми полікістоза: рідкісні овуляції та підвищений тестостерон. Причина, очевидно, була в тому, що тестостерон від матері проходив крізь плаценту і діяв на плід.
У нормі плід від зайвого тестостерону захищає спеціальний фермент, який є в самій плаценті і який перетворює тестостерон на одну з форм естрогену. Але АМГ, якого, як ми пам'ятаємо, стає багато при полікістозі, пригнічує активність цього ферменту, так що тестостерон безперешкодно проходить до плоду.
Таким чином, виходить наступний ланцюжок: антимюллерівський гормон «перегріває» систему регуляції овуляції, яка починається з гіпофіза, через що у жінки стає занадто багато тестостерону, який, у свою чергу, під час вагітності діє на плід і робить майбутню дівчинку схильною до полікістозного синдрому. Якщо їй все-таки вдасться теж завагітніти (а як ми пам'ятаємо, полікістоз - одна з головних причин безпліддя), то цю схильність вона передасть своїм дочкам. Детально результати досліджень опубліковані в журналі Nature Medicine.
Правда, не варто забувати, що експерименти тут ставили на мишах, і результати потрібно підтвердити в клінічних дослідженнях на людях. Але якщо вони підтвердяться, то можна буде подумати про те, в якому місці і на який гормон потрібно подіяти, щоб повернути жінці з полікістозом здатність до зачаття, а її майбутніх дочок позбавити від небезпеки захворіти тим же, чим хворіла їх мати.
За матеріалами Science.