Один з аляскінських мамонтів за двадцять вісім років свого життя пройшов відстань, що дорівнює двом екваторам.
Хоча мамонти - одні з найвідоміших доісторичних тварин, про те, як вони жили, ми знаємо не дуже багато. Що не дивно - самих мамонтів давно немає, а за останками судити про подробиці їхнього приватного життя досить важко. Тим не менш, науковий прогрес не стоїть на місці: у статті Science співробітники Аляскінського університету в Фербенксі описують життєвий шлях одного мамонта, який жив на Алясці близько 17 тис. років тому. Життєвий шлях у прямому сенсі - дослідникам вдалося скласти щось на зразок карти переміщень мамонта за ті 28 років, що були йому відпущені.
Разом з їжею і водою тварини поглинають якусь кількість нестандартних ізотопів різних хімічних елементів. І якщо у тварини є якась «незмінна» частина тіла, на кшталт бивнів, то ці ізотопи будуть у ній накопичуватися. У дослідників у руках був бивень самця мамонта довжиною 1,7 м. З бивня за допомогою новітніх методів можна було здобути зразки, що відповідають різному часу життя мамонта. У зразках шукали стабільні ізотопи стронцію, кисню та інших елементів. У природі вони поширені нерівномірно. Зіставляючи кількість ізотопів у тому чи іншому шматочку бивня з картою ізотопів у тій чи іншій місцевості, можна зрозуміти, де був мамонт, коли йому було 10 років, або 11, або 15, і т. д. Ізотопну карту місцевості побудували за даними, отриманими з останків дрібних гризунів, що мешкали тут приблизно в той же час. Гризуни живуть більш-менш осідло, далеко не подорожують, тому кількість ізотопів в їх тканинах відповідає тій кількості, яка була тоді в навколишньому середовищі на конкретній території.
Цей мамонт був одним з останніх, які ще жили тоді на Алясці. З урахуванням природних бар'єрів і з урахуванням того, яку відстань мамонт міг пройти за тиждень, дослідники побудували карту його переміщень. Мамонт ходив багато: за все життя він подолав відстань, рівну двом екваторам. При цьому вдалося з'ясувати не тільки де і скільки він ходив, а й деякі події з його життя. Наприклад, у шарах бивня, що відповідають п'ятнадцяти рокам, є різка зміна вмісту ізотопів. З урахуванням інших даних автори роботи зробили висновок, що в п'ятнадцять років мамонту довелося покинути рідне стадо - подібно до того, як йдуть з рідного стада дорослішають самці сучасних слонів. А зміни в ізотопах азоту в останню зиму життя мамонта говорять про те, що він голодував - від чого, ймовірно, і помер.
Якщо такі дослідження вдасться виконати для інших мамонтів та інших тварин, то картина доісторичного життя заграє новими фарбами: ми дізнаємося не тільки, так би мовити, окремі долі, але і зможемо більш повно відновити картину всієї тодішньої екосистеми.