Стереотип про виняткову балакучість слабкої статі не цілком відповідає реальності - прагнення спілкуватися залежить від поточного соціального контексту, і лише в деяких випадках жінки дійсно розмовляють один з одним більше, ніж чоловіки.
Жінки болтливіші за чоловіків - це один з найвідоміших стереотипів щодо чоловічої та жіночої психології. Навряд чи комусь прийде в голову в ньому засумніватися, а якщо така людина знайдеться, їй просто порадять поспостерігати трохи за тими та іншими - і все стане ясно. Чоловіки суворі і небагатослівні, жінки відкриті і завжди готові поділитися всім, що на душі.
Однак, коли подібні стереотипи почали досліджувати психологи, виявилося, що не все так вже й ясно. Коли балакучість (або, якщо завгодно, говіркість) спробували зв'язати з підлогою, однозначних результатів отримати не вдалося: то чоловіки виявлялися більш говіркими, то жінки, то взагалі ніякої різниці не було видно. Чергову спробу оцінити соціопсихологічні відмінності між М і Ж зробили психологи з Гарвардського інституту державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді. Цього разу дослідники вирішили більше уваги приділити контексту спілкування. Дійсно, є різниця між тим, як ми розмовляємо ні про що з колегами під час перерви, і тим, як ми розмовляємо з тими ж колегами, але вже по роботі.
Девід Лейзер (David Lazer) і його колеги забезпечили кілька десятків добровольців, чоловіків і жінок, спеціальними соціометричними пристроями, які відстежували тривалість спілкування і відстань між співрозмовниками. (Самі пристрої були розміром зі смартфон і ніякої незручності людині не завдавали.)
У першому варіанті досвіду добровольці повинні були переробити велику кількість інформації і перетворити її на щось на зразок аналітичної записки, причому результат повинен був бути індивідуальним, але по ходу справи людина могла обговорювати свої думки з іншими.
У другому експерименті брали участь співробітники кол-центру - тут соціометричні пристрої фіксували загальність добровольців під час перерв у роботі.
У статті, опублікованій в Scientific Reports, автори роботи пишуть, що поведінка жінок і чоловіків у першому випадку досить сильно відрізнялася. Коли у групи людей була якась тема для обговорення, коли потрібно було порівняти результати аналізу, то жінки розмовляли більше, ніж чоловіки. Якщо чоловіки воліли виконувати роботу поодинці, то жінки активно йшли на контакт (переважно з жінками ж) і багато часу проводили в розмовах. Однак ця різниця була видна тільки в невеликих групах. Якщо число учасників збільшувалося, прагнення до спілкування у чоловіків і жінок вирівнювалося, і навіть, більш того, чоловіки жінок злегка обганяли.
Зовсім інша картина була під час робочих перерв, коли жодного завдання перед учасниками експерименту не ставили. Жінки трохи частіше зверталися до когось, проте в тривалості діалогів (чи то пак власне в балакучості) ніякої різниці між сильною і слабкою підлогою не було.
Тобто балакучість жінок порівняно з чоловіками, скажімо так, дещо перебільшена; можна сказати, що в повсякденному спілкуванні і за вирахуванням робочих моментів різниці і зовсім немає. Втім, самі автори роботи підкреслюють, що їх експерименти виконані на невеликій вибірці, і що однозначні висновки можна буде зробити після досліджень, що спираються на велику статистику. Набагато важливіше тут те, що вдалося в явному вигляді показати роль соціального контексту, причому не в глобальному сенсі, коли ми говоримо про рівень освіти або доходу, а на рівні швидкоплинної ситуації. Змінюючи тему розмови, переходячи з однієї робочої кімнати в іншу, ми змінюємо і свою поведінку, і тому навряд чи хоч якийсь стереотип може адекватно описати поведінку людини, будь то чоловіки або жінки.