Здатність ефективно переробляти алкоголь виникла у загального предка людини, шимпанзе і горил, який жив 10 млн років тому.
Ми можемо вживати спиртне завдяки ферменту алкогольдегідрогеназі, назву якого знають навіть люди, вельми далекі від біохімії. Саме алкогольдегідрогеназа (АДГ) переробляє етанол, який у великих кількостях може бути токсичний для клітин, у нешкідливі сполуки. Справедливості заради слід сказати, що сама АДГ перетворює спирт на ацетальдегід, який навіть більш токсичний, ніж спирт, і тому тут потрібні інші ферменти, які будуть знешкоджувати продукти переробки етанолу. Але, так чи інакше, без алкогольдегідрогенази ми навряд чи змогли б взагалі приймати алкоголь всередину.
У АДН є кілька різновидів, і той, який є у людей, називається АДГ4. Крім людей, вона є у всіх приматів, проте не всі примати здатні переробляти алкоголь; наприклад, у лемурів і павіанів фермент набагато менш активний, ніж у людини. А коли ж людина отримала його в потрібній формі? До цих пір багато хто вважав, що алкогольдегідрогеназа у людей заробила на повну силу приблизно 9 000 років тому, якраз тоді, коли в їжу пішли продукти бродіння.
Однак, як пишуть у Proceedings of the National Academy of Sciences Стівен Беннер (Steven Benner) і його колеги з Foundation for Applied Molecular Evolution, це сталося набагато, набагато раніше. Дослідники порівняли послідовність гена АДГ4 у 19 видів приматів - оскільки кожен вид з'являвся свого часу, то можна було простежити, як змінювався ген в ході еволюції. Так можна було «зловити» той період, коли фермент набув нинішньої ефективності. Різні версії алкогольдегідрогенази з минулого моделювали, синтезували і перевіряли на справжньому етанолі. Як і очікувалося, найдавніші форми АДГ4, які були у приматів вже 50 млн років тому, могли перетворювати на альдегід лише невеликі кількості спирту, і притому дуже повільно. Але, коли справа дійшла до загального предка людини, горил і шимпанзе, яка жила 10 млн років, фермент зробив еволюційний ривок і став переробляти спирт в 40 разів ефективніше. Можна було б сказати, що саме в той час людина і навчилася пити, але з одним важливим уточненням - роду Homo тоді ще не було. Так що вміння пити людині дісталося від найближчих предків. Коротко про результати дослідження пише портал ScienceNOW.
Автори роботи пов'язують такі біохімічні зміни з тим, що тоді сталося велике похолодання, і приматам довелося урізноманітнити харчові ресурси, заодно спустившись з дерев на землю. Наші спільні з шимпанзе предки тепер їли не тільки свіжі плоди з дерев, але і ті, що впали, зазнали бактеріальної ферментації. Нехай алкоголю в таких фруктах було небагато, з ним все одно треба було щось робити. Мавпа, у якої не було потрібної «активуючої» мутації в гені алкогольдегідрогенази 4, швидко і надовго пиячила (адже спирт не перероблявся і продовжував плавати в крові), а в такому стані важко, наприклад, захищати територію або продовжувати пошуки їжі. Загалом, перевагу отримали ті особини, у яких АДГ4 працювала більш ефективно, так що вони могли і опалі плоди є, і нормально себе почувати. З іншого боку, це частково пояснює, чому деякі мавпи так і не спустилися на землю: вони просто вважали за краще залишитися там, де можна було знайти нехай і небагато, але звичайних, свіжих, не «п'яних» фруктів.
Заодно можна зрозуміти, чому наш мозок виявився схильним до розвитку алкогольної залежності. В основі залежності лежить почуття задоволення, а задоволення виявилося пов'язаним з алкоголем якраз в ті часи, коли він часто супроводжував їжу. Але в давнину примати не те щоб купалися в перероджених фруктах, і алкоголізм їм не загрожував. І лише згодом, коли людина навчилася сама отримувати алкоголь в будь-яких кількостях, стало зрозуміло, до чого може призвести такий еволюційний прийом.