Нездатність оволодіти письмовою мовою пов'язана, мабуть, з тим, що обидва очі повідомляють мозку рівноцінну за значимістю інформацію.
Дислексією називають специфічні психоневрологічні проблеми, пов'язані з письмовою промовою: людина ніяк не може освоїти читання і письмо, хоча в змозі чудово засвоювати інформацію. Дислексія не так вже й рідкісна, від неї страждають від 5% до 10% людей, але хоча зараз вже багато відомо про те, які фактори, генетичні і негенетичні, її супроводжують, конкретний фізіологічний механізм нейробіологи поки розуміють слабо.
До 50-х років вважалося, що дислексія - це зоровий дефект, проте з часом фахівці дійшли висновку, що тут вся справа не стільки в очах, скільки в мозку, в мозкових інформаційних процесах, що мозок якось не так обробляє зорову інформацію. Більш того, виникла гіпотеза, що причина дислексії - в порушеннях функціональної латералізації мозку. Як відомо, різні півкулі воліють виконувати різні когнітивні функції, жорсткого поділу праці між ними немає, але якісь речі переважно робить ліву півкулю, якісь - праву.
Якщо говорити про зір, то тут мозку весь час доводиться погоджувати дві картинки, які він отримує від обох очей. Ліве і праве зображення, нехай і не сильно, але все ж відрізняються один від одного, і щоб отримати зрозумілу загальну картину, мозок вибирає якесь око за основу. Виходить, що наші очі несиметричні в тому сенсі, що інформація від них володіє, так би мовити, різною вагою.
Гіпотеза щодо дислексії полягає в тому, що нездатність сприймати написаний текст виникає тому, що обидва очі у людини виявляються «інформаційно-симетричними», відповідно, в мозку ліва і права півкуля однаково працюють з лівими і правими зображеннями. Однак перевірити, так воно чи не так, довгий час не вдавалося, тому що тут необхідно спочатку визначити домінантне око, а достатньо надійних тестів для цього не було. Наприклад, в одному з тестів потрібно тримати на відстані витягнутої руки картку з діркою, і через дірку дивитися на якийсь об'єкт. Наближаючи картку до обличчя, можна зрозуміти, яке око володіє перевагою - проте тут багато залежить від відстані до об'єкта за карткою і від кута зору.
Дослідники з Університету Ренна I запропонували тут інший, більш надійний метод, заснований на післярідах. Так називають феномен зорового сприйняття, коли тривалого розгляду якогось об'єкта (наприклад, джерела яскравого світла), або після яскравого спалаху ми продовжуємо бачити слід зображення, навіть якщо об'єкт вже зник з поля зору - післяобраз як би фіксується в певному місці сітківки. В експерименті, описаному в Proceedings of the Royal Society B, людина спочатку довго дивилася на якийсь контрастний об'єкт, потім закривала очі, і бачила післяобраз - а потім закривала очі ще й руками, і післяобраз повільно згасав. Якщо потім прибирали обидві руки одночасно, не відкриваючи очей, післяобраз відновлювався, яким і був; якщо ж руки прибирали по черзі, то можна було помітити різницю: коли руку прибирали від домінантного ока, то відновлений післяобраз виявлявся яскравішим.
Такий спосіб розрізнення очей, за словами авторів роботи, показував більш об'єктивні результати, і його вирішили випробувати на людях з дислексією. З тридцяти чоловік, які брали участь у дослідженні, у двадцяти семи післяобраз виявлявся однаково яскравим що в лівому оці, що в правому. Іншими словами, причина дислексії дійсно може бути в тому, що мозок сприймає інформацію від обох очей як рівнозначну.
Більш того, симетричні очі відрізняються від несиметричних за деякими особливостями будови. У сітківці є невелика зона під назвою центральна ямка - з усіх шарів сітківки тут залишається тільки шар фоторецепторів-колбочок, причому з колбочок є тільки ті, які сприймають зелений і червоний кольори, синіх колбочок тут немає. Центральну ямку можна побачити самому - побачити в прямому сенсі слова: якщо довго вдивлятися в синій екран, то зрештою в полі зору з'явиться темний гурток, який називається центроїдом Максвелла. Він з'являється тому, що зелені і червоні колбочки не можуть в цій точці сприйняти світлові хвилі - адже світло йде на синіх частотах.
Дослідники поставили такий досвід з тими, у кого очі симетричні, і з тими, у кого очі несиметричні, і виявилося, що у звичайних людей, у яких очі несиметричні, домінантне око бачить темну ділянку більш круглим, а інше око - більш еліптичним за формою. Якщо ж обидва очі були «інформаційно-симетричні», то обидва вони бачили центроїд Максвелла однаково круглим - тобто з великою часткою впевненості можна сказати, що центральна ямка у симетричних очей влаштована однаково.
Правда, як пише портал The Scientist поки неясно, чому така рівноправність очей призводить саме до дислексії, причому тут особливості будови центральної ямки, і чи немає якихось додаткових факторів, які все це пов'язують воєдино. Однак, як вважають автори роботи, тест на домінантне око можна було б вже зараз використовувати ля більш надійної діагностики дислексії, якщо в діагнозі виникають якісь сумніви.