У мишей, яким є де бродити і що досліджувати, імунні клітини краще готові до зустрічі з інфекцією.
Відомо, що часом навколишнє середовище і спосіб життя впливають на імунну систему сильніше, ніж гени. Наприклад, у минулорічній статті в Cell, автори якої порівнювали стан імунної системи в однояйцевих і двояйцевих близнюків, говорилося, що ненаслідницькі фактори перекривають спадкові в 3/4 випадків; тобто щеплення, зроблені в минулому, мікроби і токсини, з якими доводилося колись боротися, раціон харчування, і навіть те, наскільки людина стежила за зубами - все це визначає стан імунної системи набагато більшою мірою, ніж генетичні інструкції, що дісталися від батьків. Але ж позагенетичні фактори не вичерпуються токсинами, бактеріями, раціоном харчування і хворими зубами.
У статті в Frontiers in Immunology дослідники з Лондонського університету королеви Марії пишуть, що активність Т-лімфоцитів багато в чому залежить від того, наскільки різноманітне середовище навколо індивідууму. Т-лімфоцити - одні з найвідоміших імунних клітин; саме вони дізнаються чужорідні молекули, вони вбивають інфіковані і ракові клітини, і вони ж, до речі, регулюють силу імунної відповіді (всім цим займаються різні їхні різновиди, але в такі подробиці ми зараз занурюватися не будемо).
Що означає «різноманітне середовище»? Експерименти ставили на мишах, які жили, природно, в спеціальних клітинах. Зазвичай у мишей не було нічого, крім тирси на підлозі «квартири» і ще якогось матеріалу для гнізда. Але деяким тваринам мало того, що надавали клітку побільше, так ще й навалювали туди всякого марного мотлоху у вигляді великих деревних стружок, різнокольорових коробок, якихось тканинних трубок; крім того, мишам давали і корисні предмети, на кшталт біличого колеса, з яким можна було грати. Тобто ландшафт навколо тварин робився виключно різноманітним.
І ось через два тижні такого цікавого життя імунітет тварин змінювався: коли виділені з них Т-клітини стимулювали речовинами, які нібито вказували на вторгнення інфекційних агентів, то Т-лімфоцити у відповідь синтезували більше інтерлейкіна-20 та інтерлейкіна-17 - сигнальних білків, від яких залежить імунна відповідь на інфекцію. Крім того, у Т-клітин мишей, які жили в різноманітному ландшафті, підвищувалася активність 56 генів, пов'язаних знову ж з протиінфекційними процесами і з регуляцією аутоімунних процесів. Тобто життя в різноманітному оточенні явно йшло імунітету на користь.
Варто, однак, ще раз нагадати, що висновки про поліпшення імунної системи ґрунтуються на дослідах з клітинами і з речовинами, що імітують інфекцію, а не з реальними бактеріями і вірусами. Втім, треба думати, що автори роботи незабаром спробують зробити те ж саме, але вже з якою-небудь справжньою хворобою.
Що за механізм тут працює, ще належить з'ясувати; швидше за все, тут справа не тільки в тому, що тварини активно рухалися, вивчаючи різноманітні предмети в своїй клітці, але і в тому, що вони отримували масу нових сенсорних вражень. Можна припустити, що в нудній обстановці виникає психологічний стрес, а стрес, як відомо, погано впливає на імунну систему; іграшки ж розганяли нудьгу, ліквідували стрес і тим самим стимулювали імунітет.
З іншого боку, цікаве життя неминуче пов'язане з небезпекою, і імунна система в такому випадку повинна працювати так, щоб, якщо щось неприємне станеться, індивідуум швидко б оговтався від того, що сталося. Однак чи вірні подібні міркування чи ні, ми дізнаємося тільки після подальших досліджень.