Гусениці з вірусом всередині не просто повзуть вгору - вони повзуть до сонця, тому що вірус робить їх більш чутливими до світла.
Деякі паразити і патогени здатні впливати на поведінку тих, кого вони заразили - їх можна назвати паразитами-зомбіфікаторами. Природно, зміни в поведінці господаря йдуть на користь паразиту. Наприклад, знаменита токсоплазма вселяє гризунам безстрашності перед кішками, тому що для розмноження їй потрібно потрапити в котячий організм; гриби кордіцепси, що паразитують на мурахах, понуждають їх помирати перед входом у мурашник, щоб суперечки грибка якнайшвидше знайшли нових господарів; вірус ядерного поліедрозу (NPV), що вражає гусениць, з тією ж метою змушує їх перед смертю заповзати якомога вище на дерево.
Співробітники Китайського сільськогосподарського університету спробували з'ясувати, як вірусам гусениць вдається змушувати їх лізти все вище і вище. Відомо, що для цього потрібне світло - поки гусениця не бачить світла, вона нікуди не карабкається (в природі, зрозуміло, світло може бути тільки зверху, від сонця). Якщо для експерименту взяти якусь вертикальну палицю або трубку, вздовж якої можна змінювати джерело світла, то заражена гусениця буде прагнути туди, звідки виходить світло, і якщо джерело буде висіти нижче, вона доповзе до його рівня і дочекається тут своєї смерті.
У статті в Molecular Ecology автори роботи пишуть, що у гусениць з вірусом очі сильніше реагували на світло, якщо ж очі у гусениць видаляли, то вони вже не так активно лізли до світла. Якщо проаналізувати генетичну активність в голові гусениці, то виявиться, що вірус впливає на 2700-3500 генів, залежно від того, скільки днів минуло з моменту зараження. І серед цих генів є три, які стають особливо активними і які мають відношення до зору. Два з них кодують фоточутливі білки опсини, що сприймають довгі і короткі світлові хвилі, а третій кодує білок, що допомагає передати світловий сигнал по нейронному ланцюгу. Відповідно, якщо хоча б один з трьох генів відключити, то прагнення до світла у гусениць ослабне.
Правда, залишається незрозумілим, який саме механізм використовує вірус, щоб змінити активність господарських генів, і чому, власне, гусеницям починає подобатися світло. Є й інше питання: хоча на самому початку ми і говорили, що зомбіфікування господаря йде паразиту на користь, в даному випадку не цілком зрозуміло, яка користь вірусу від того, що його гусениця померла на висоті. Тобто вірусу на висоті має бути простіше знайти нового господаря, і дослідники вважають, що тут вся справа в тому, що на верхніх частинах рослини можна знайти більше молодих гусениць. Це ніби підтверджується тим, що молодих гусениць вірус заражає частіше, ніж старих. Хоча цілком може виявитися і так, що дивна поведінка гусениць є лише ненавмисний побічний ефект вірусної інфекції.